Рідні військовослужбовця Максима Чикиди з Видерти Камінь-Каширського району майже півтора року живуть у муках з надією, що їхній син, брат бодай в домовині нарешті повернеться додому.
Лейтенант Максим Чикида був командиром 2-ї мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 110-ї окремої механізованої бригади. Із 21 квітня 2022 року 21-річний офіцер вважався зниклим безвісти. Лише через рік, у травні 2023-го, після пошуків та розслідування СБУ, рідні отримали від управління військової частини сповіщення про підтвердження факту загибелі Максима. Але основного доказу його смерті – тіла – і досі сім’ї не повернули, пише газета Полісся.
Як розповідає мати полеглого Героя Лідія Чикида, півтора року вона живе в невідомості. Каже, що ніколи не примириться з тим, що втратила сина, доки не побачить його тіло в домовині. Для того аби з’ясувати бодай якісь подробиці смерті Максима, Лідія Адамівна зверталася в різноманітні профільні служби, місії та проєкти. Але жодної інформації про це, крім того, що вдалося довідатися самотужки, так і не почула.
«Телефонували на гарячу лінію СБУ, у військову частину, шукали побратимів Максима, писали до одногрупників… Проте нам нічого не вдалося прояснити. Відомо лишень, що разом із моїм сином загинули від артилерійського обстрілу в Покровському районі на Донеччині ще дев’ятеро бійців. Тіло не вдалося евакуювати з поля бойових дій. Спроби віднайти родичів убитих побратимів також виявились марною справою. На численні запити надати будь-які відомості через соцмережі так ніхто і не відгукнувся», – зітхає згорьована мати.
Максим народився восьмим із дванадцяти дітей багатодітної родини. Уже в п’ятому класі він знав напевне, що стане військовослужбовцем. Тож після закінчення школи вступив до Національної академії сухопутних військ у Львові. Після четвертого курсу його з одногрупниками відправили спочатку на відпрацювання військових навиків у Черкаси, а пізніше – на захист рубежів у Запорізькому напрямку.
Приблизно за півтора тижня до моменту, коли згасла його життєва свіча, Максим тримав лінію оборони уже на сході.
За день до фатального кінця син зателефонував матері. Його слова «Матусю, я вас люблю і в мене все добре» були останніми, які вона почула.
Читати ще: «Він був моїми широкими плечима. Тепер я живу з половиною серця», – сестра загиблого Героя з Луцька Дениса Кудрявцева
Пізніше Максим послав звісточку другові в Чехію. Він повідомляв, що найближчого вечора відбуває на бойове завдання разом зі своїм підрозділом і за жодних обставин не полишить його в бою. Так і трапилось. Усі разом дев’ятеро бійців потрапили під артилерійський обстріл окупанта…
«Про те, що Максима вже немає серед живих, я дізналася із допису синового одногрупника у Фейсбуці напередодні Великодня. З частини, де служив мій син, повідомлення про його загибель тоді ще не надійшло. Після цього ми з дітьми почали обдзвонювати усі військові інстанції. У відповідь на наші запити отримали пояснення: «Воїн вважається зниклим безвісти». Загиблих українських солдатів нерідко ховають у братських могилах. А звідти їхні тіла нереально повернути. Та ми готові до випробувань, які ще доведеться пройти у пошуках тіла Максима», – живе надією на зустріч з сином, бодай у домовині, Лідія Адамівна.
Минулого літа ім’я Героя Максима Чикиди, який загинув за свободу, гідність і незалежність нашої держави, увіковічнили на граніті національно-патріотичної стели, встановленої на Алеї Слави випускників Академії сухопутних військ у Львові.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Лейтенант Максим Чикида був командиром 2-ї мінометної батареї 3-го механізованого батальйону 110-ї окремої механізованої бригади. Із 21 квітня 2022 року 21-річний офіцер вважався зниклим безвісти. Лише через рік, у травні 2023-го, після пошуків та розслідування СБУ, рідні отримали від управління військової частини сповіщення про підтвердження факту загибелі Максима. Але основного доказу його смерті – тіла – і досі сім’ї не повернули, пише газета Полісся.
Як розповідає мати полеглого Героя Лідія Чикида, півтора року вона живе в невідомості. Каже, що ніколи не примириться з тим, що втратила сина, доки не побачить його тіло в домовині. Для того аби з’ясувати бодай якісь подробиці смерті Максима, Лідія Адамівна зверталася в різноманітні профільні служби, місії та проєкти. Але жодної інформації про це, крім того, що вдалося довідатися самотужки, так і не почула.
«Телефонували на гарячу лінію СБУ, у військову частину, шукали побратимів Максима, писали до одногрупників… Проте нам нічого не вдалося прояснити. Відомо лишень, що разом із моїм сином загинули від артилерійського обстрілу в Покровському районі на Донеччині ще дев’ятеро бійців. Тіло не вдалося евакуювати з поля бойових дій. Спроби віднайти родичів убитих побратимів також виявились марною справою. На численні запити надати будь-які відомості через соцмережі так ніхто і не відгукнувся», – зітхає згорьована мати.
Максим народився восьмим із дванадцяти дітей багатодітної родини. Уже в п’ятому класі він знав напевне, що стане військовослужбовцем. Тож після закінчення школи вступив до Національної академії сухопутних військ у Львові. Після четвертого курсу його з одногрупниками відправили спочатку на відпрацювання військових навиків у Черкаси, а пізніше – на захист рубежів у Запорізькому напрямку.
За день до фатального кінця син зателефонував матері. Його слова «Матусю, я вас люблю і в мене все добре» були останніми, які вона почула.
Читати ще: «Він був моїми широкими плечима. Тепер я живу з половиною серця», – сестра загиблого Героя з Луцька Дениса Кудрявцева
Пізніше Максим послав звісточку другові в Чехію. Він повідомляв, що найближчого вечора відбуває на бойове завдання разом зі своїм підрозділом і за жодних обставин не полишить його в бою. Так і трапилось. Усі разом дев’ятеро бійців потрапили під артилерійський обстріл окупанта…
«Про те, що Максима вже немає серед живих, я дізналася із допису синового одногрупника у Фейсбуці напередодні Великодня. З частини, де служив мій син, повідомлення про його загибель тоді ще не надійшло. Після цього ми з дітьми почали обдзвонювати усі військові інстанції. У відповідь на наші запити отримали пояснення: «Воїн вважається зниклим безвісти». Загиблих українських солдатів нерідко ховають у братських могилах. А звідти їхні тіла нереально повернути. Та ми готові до випробувань, які ще доведеться пройти у пошуках тіла Максима», – живе надією на зустріч з сином, бодай у домовині, Лідія Адамівна.
Минулого літа ім’я Героя Максима Чикиди, який загинув за свободу, гідність і незалежність нашої держави, увіковічнили на граніті національно-патріотичної стели, встановленої на Алеї Слави випускників Академії сухопутних військ у Львові.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Комментариев нет:
Отправить комментарий